ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД
ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД
ПТСР є проявом порушення інтеграції травматичної пам'яті. Можна сказати метафорично - він є свого роду "раною душі" пов'язаною з пережиттям психотравмуючої події. Сучасні підходи психотерапевтичного лікування можуть допомогти особі зцілити цей розлад, інтегрувати минуле, щоби врешті допомогти повноцінно жити в теперішньому і бути творцем свого майбутнього...
Посттравматичний стресовий розлад є однією з найбільш поширених проблем у сфері охорони психічного здоров'я дітей, молоді, дорослих – його поширеність становить близько 7%. Цей розлад пов'язаний з пережиттям психотравмуючої події - досвіду війни, насильства, ДТП, стихійного лиха та ін. Ключовими симптомами ПТСР є повторне пережиття болісних спогадів пов'язаних з психотравмою, а відтак - намагання уникати усього, що їх викликає.
Симптоми ПТСР
ПТСР розвивається, коли особа пережила психотравмуючу подію (була жертвою чи свідком насильства, ДТП, стихійного лиха і т.п.), і після цього попри плин часу у неї розвиваються стійкі симптоми, пов’язані з пам’яттю про цю подію, зокрема:
– повторні спогади про пережиту психотравму, які можуть згадуватися мимовільно і всупереч бажанню особи. В часі цих спогадів може мати місце “провал” в часі – спогади переживаються наче, це є “тут і тепер”, викликаючи сильний емоційний дистрес. Подія може згадуватися також повторно у жахітливих снах, у дітей теж у грі– оскільки усе, що нагадує про пережиту травму, викликає сильні, болісні спогади – особа старається уникати спогадів і уникати усього, що їх може викликати – що відповідно може вести до суттєвого обмеження життєвого простору та психологічного функціонування.
– можливі порушення пам’яті (для прикладу, може бути втрата частини спогадів про пережиту травму), емоцій та здатності їх регулювати (у формі емоційного “оніміння” або ж стійких почуттів сорому, провини, злості та ін.), здатності концентрувати увагу, навчатися.– можливі зміни у сприйнятті себе, дійсності (наприклад, розвиток негативних переконань про себе, порушенні самооцінки, довіри до людей та ін.)– на фізіологічному рівні є гіперзбудливість, постійне відчуття тривоги, напруги в душі та тілі, перебування “на поготові”, що пов’язане з активацією системи реакції на небезпеку та переведення тіла у режим готовності до “втечі/нападу”.
Особливості ПТСР у дітей та молоді
ПТСР у дітей та молоді не завжди легко виявити. Адже діти не завжди можуть розповісти про пережите скривдження. Іноді їм залякують кривдники, дітям може бути соромно говорити про пережите, чи їм нав’язано хибне сприйняття того, що сталося. Інколи дорослі, бажаючи допомогти дитині, не звертаються по допомогу, бо вважають, що треба просто «забути, перегорнути сторінку, усе вилікує час». Втім насправді одного часу – недостатньо, щоби душевні рани загоїлися; складні рани з часом можуть лише «загноїтися» більше… Тому дуже важливо, щоби дорослі, які є поруч з дітьми, – батьки, вчителі, вихователі, тренери та інші – знали про ПТСР і у випадку пережиття дитиною психотравмуючих подій могли підтримати її та, якщо потрібно, вчасно звернутися по допомогу.. Зверніть увагу, що у випадку будь-яких раптових виражених змін у поведінці дитини, її емоційному стані, спілкуванні, грі, шкільній успішності важливо пам’ятати про можливість прихованих психотравмуючих подій, про які дитина може боятися чи соромитися говорити, й шукати довірливого спілкування з дитиною. Душевні рани не такі видимі, як тілесні. Вони потребують нашої уважності, чутливості до того, що відбувається в дитячій душі!
Сучасне наукове розуміння
Пережиття психотравмуючої події є великим стресом і великим випробуванням для особи. Для того, щоби справитися з цим непростим досвідом ми потребуємо часу, ресурсу, підтримки. Завдяки цій підтримці, розділенні досвіду з близькими особами, осмисленні пережитого відбувається інтеграція цього досвіду – ми можемо усвідомити, що з нами сталося, осмислити спогади і тоді продовжувати далі творити своє життя… В процесі такого “опрацювання” відбувається інтеграція пам’яті про психотравмуючу подію, оповідь про неї стає частиною нашої автобіографічної історії, емоції регулюються, значення осмислюються… Втім часом сила травми є більшою за наші ресурси, а відтак спогади настільки болючими, що ми вибираємо уникати їх згадувати чи ними ділитися з іншими. І тоді у схожий спосіб, як рана тіла не може загоїтися, якщо її не очищати, не робити перев’язок – так і травматична пам’ять у мозку залишається незінтегрованою – як незагоєна рана душі… Посттравматичний стресовий розлад є власне наслідком порушення інтеграції пам’яті, на рівні мозку не відбувається перезапис спогадів, а тому мозок далі сприймає їх як дійсність, і відповідно має місце активація системи тривоги так, наче загроза далі присутня… При ПТСР “травма” застрягає в мозку, а відповідно свідомість – у досвіді травми. Завданням психотерапії при ПТСР є допомогти особі вийти з цієї дійсності, осмислити та інтегрувати спогади, відновити відчуття безпеки, повернутися до творення життя…
Чого не варто говорити людині з ПТСР:
- Звинувачувати і дорікати за те, у який спосіб вона проявляє емоції
- Казати, що ти знаєш і розумієш, що вона відчуває
- Говорити, що їй пощастило вижити – люди, які пережили травматичні події, часто не відчувають щастя від життя
- Стверджувати, що час лікує.
Як підтримати людину з ПТСР?
- Подбати про її базові потреби: приготувати їсти, взяти на себе побутові справи
- Допомогти знайти спеціалістів та групи підтримки
- Пропонувати підтримку і тепло. Бути дбайливим і чуйним
- Не знецінювати і не бути занадто вимогливим
- Робити разом звичайні рутинні справи
- Говорити про майбутнє та будувати спільні плани – це може допомогти людині із ПТСР позбутися думки, що її майбутнє приречене.
Важливо! Якщо у твоєї близької людини ПТСР, не залишай її на самоті. Коли людина наважиться говорити, може статися, що вона захоче говорити про травматичну подію багато разів підряд. Дай можливість висловитися стільки разів, скільки потрібно.
Людині з ПТСР важливо знати, що вона не самотня. Отримати відчуття щирої підтримки та розуміння буде для неї дуже цінним.
