ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ
Аварія на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) 26 квітня 1986 р. – найбільша в історії людства техногенна катастрофа. Вона поставила перед людським суспільством безліч проблем, які й досі повністю не вирішені, адже сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря унаслідок аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж під час вибуху атомної бомби в Хіросімі. Участь у гасінні пожежі на ЧАЕС брали 240 тис. осіб. Усі вони отримали високі дози радіації. Однак саме пожежникам вдалося врятувати населення прилеглих територій України, Білорусії і Росії та запобігти ще більш масштабної катастрофи – сильного водневого вибуху, який міг стати наступним етапом трагедії. Відразу після аварії було опромінено майже 8,5 млн. людей, високе радіоактивне забруднення охопило близько 155 тис кв. км територій, з них 52 тис кв. км – сільськогосподарські землі. Унаслідок забруднення повітря, ґрунтів і вод з’явилася так звана «зона відчуження», де небезпечно, а тому заборонено проживати людям. Проте в цій зоні продовжують жити близько 400 видів тварин, птахів та риб, 1200 видів флори, 60 з них занесені до Червоної книги України, а 20 є рідкісними. У «зоні відчуження» тваринний і рослинний світ зазнає генетичних мутацій.
До теперішнього часу не існує єдиних даних щодо кількості людей, які загинули чи згодом померли від наслідків вибуху на ЧАЕС. Так, німецькі представники організації «Лікарі світу за запобігання війні» тільки серед ліквідаторів нарахували 50–100 тис. смертей, оцінивши загальну кількість жертв у 246 тис. осіб. За іншими даними загальна кількість постраждалих оцінюється у 540–900 тис. осіб. Нині, від двох до семи мільйонів людей продовжують проживати на територіях з підвищеною радіоактивністю. У 20 тисяч з них діагностується рак щитовидної залози.
Хоча полум’я давно вже приборкано, зона визначена, карти радіаційного забруднення опубліковано, але небезпека не минула, відчуття тривоги за середовище проживання продовжує турбувати людей. Чорнобильська АЕС усе ще становить велику небезпеку для навколишнього світу, оскільки діючий об’єкт «Укриття» або так званий «Саркофаг», споруджений над зруйнованим 4-м енергоблоком, зазнає поступової руйнації. Він будувався в умовах високого рівня радіоактивності методом дистанційного монтажу, щоб запобігти поширенню радіоактивного пилу за межі реактора. На думку експертів, руйнація його конструкції може призвести до більш значних екологічних наслідків, ніж аварія 1986 р. На передодні 33 річниці трагедії проводиться випробування нових безпечних конструкцій об’єкту «Укриття» на ЧАЕС, що згодом дозволить здійснити демонтаж його нестабільних частин саркофагу і гарантувати безпеку населенню України та сусідніх країн ще на декілька десятиліть.
Начальник зміни Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року Юрій Андреєв пригадував, свої емоції від побаченого після вибуху.
"Коли ми їхали повз зруйнований реактор, його вигляд був просто жахливим. Я вперше відчув повний жах, коли, фактично, побачив реактор у розрізі, всі конструкції, які зазвичай можна бачити лише під час будівництва. Було зрозуміло, що реактор дихає в атмосферу, викидаючи величезну масу активності"
В день аварії Юрій Андреєв був одним із операторів другого блочного щита, і намагався відключити його через 12 годин після вибуху на 4 реакторі.
"Більшість із тих кнопок, що були переді мною на щиті управління, вже не діяли, і треба було вручну крутити потрібні механізми, а для цього треба були сотні працівників. Тому ми вирішили зупиняти блок методом природної циркуляції. Урядова комісія, яка тоді працювала на станції, це наше рішення схвалила, але без підписів... І нам стало зрозуміло: нас чотири інженери на блочному щиті, і ми відповідатимемо за все", - зізнавався він.
Інший очевидець аварії - старший інженер управління на четвертому енергоблоці ЧАЕС Олексій Бреус.
26 квітня 1986 року він приїхав на ЧАЕС, як на звичайну зміну і весь день працював у зруйнованому блоці над ліквідацією наслідків аварії. Він зробив останню спробу запустити з пульту останній вцілілий насос для вже неіснуючого реактора.
"У той день я бачив Акімова і Топтунова. Вони були у, м'яко кажучи, не найкращому стані. Було видно, що їм дуже зле, вони були дуже бліді - Топтунов був, буквально, білий. А потім у лікарні, як розповідали, його шкіра почорніла. Бачив інших колег, що працювали вночі, - вони були дуже червоні", - пригадував Олексій Бреус в інтерв'ю BBC News Україна.
Леонід Топтунов і Олександр Акімов - працівники ЧАЕС, які були на станції у момент аварії та першими намагалися подолати її наслідки. Обидва померли у травні 1986 року.
Повернення тварин
За 38 років після аварії Зона відчуження перетворилася на царство диких тварин.
Сюди почали повертатися дикі тварини, яких в цих лісах не було багато років - фотопастки, наприклад, дозволили виявити у Чорнобильській зоні зубрів, медведів та глухарів:
А фотографії з водопою десь у глибині Зони відчуження показують все різноманіття поліських лісів, де присутність людини - мінімальна.
Немов у документальних фільмах про африканську саванну, де біля поодиноких водойм кипить життя, так само і в Чорнобилі біля озерець можна упіймати в об'єктив зграї лосів, оленів, вовків, коней та навіть родину рисі.
Людям тут не місце
А от людям повертатися в Чорнобильський регіон не радять.
Особливо у десятикілометрову зону навколо ЧАЕС.
"Ця територія забруднена трансурановими елементами - це уран, плутоній, америцій. Вони мають дуже довгий період напіврозпаду. Для плутонію-239 - це 24 тис. років, для плутонію-240 - 6,5 тисяч років", - пояснював у 2019 році BBC News Україна заступник голови Державного агентства з управління зоною відчуження Олег Насвіт.
За його словами, на решті території, а це близько 70% зони відчуження, рівень забруднення вже такий, що наразі там можна дозволити культивацію сільськогосподарських земель.
"Але вся інфраструктура, зокрема соціальна, там знищена, тож немає жодних підстав радити людям повертатися на ці території", - констатував Олег Насвіт.
